ОСОБЛИВОСТІ МЕТАБОЛІЗМУ У ЖІНОК ІЗ ГІПЕРАНДРОГЕНІЄЮ ТА ХРОНІЧНОЮ АНОВУЛЯЦІЄЮ

У сучасних умовах, серед факторів, що приводять до перинатальної патології та антенатальної загибелі плода, зростає роль ендокринопатій різного генезу, у тому числі і гіперандрогенії (ГА) [2, с. 3]. Дослідження, проведені за останні роки in vitro і in vivo свідчать про важливу роль інсуліну у патогенезі ГА [1, с. 22]. Залежно від того, в який період життя виникають порушення, що призводять до гіперандрогенії, розвиваються різні клінічні форми захворювання: від регулярного ритму менструацій з недостатністю лютеїнової фази (НЛФ) до аменореї на тлі хронічної ановуляції у поєднанні з гірсутизмом, не виношуванням, безпліддям, важкими метаболічними порушеннями [5, с. 290].

Не можна недооцінювати віддалені наслідки хронічної ановуляції та гіперандрогенії, тривале існування яких підвищує ризик розвитку раку ендометрія і молочних залоз, серцево-судинної патології, цукрового діабету [4, с. 40].

Метою дослідження було визначення частоти порушення толерантності до глюкози у пацієнток із гіперандрогенією

Для реалізації поставленої мети нами обстежена 31 пацієнтка: діагноз гіперандрогенія підтверджувався клінічно (акне, гірсутизм) та лабораторно – підвищення концентрації тестостерону, андростендіону, дегідроепіандростендіона сульфату (ДГА-С). Діагноз хронічної ановуляції констатовано при монофазній базальній темпе¬ратурі, концентрації прогестерону за 7-10 днів до менструації нижче 16 нмоль/л. Найбільш доступ-ними методиками виявлення інсулінорезис¬тентності вважаються визна¬чення індексу маси тіла (ІМТ) і типу розподілу жирової тканини (відношення окруж-ності талії до окружності стегон), відповідь на ендогенний інсулін після стандартного навантаження глюкозою.

Усім пацієнткам проведений стандартний тест на толерантність до глюкози. Кров брали натще, через 1 і 2 год після прийому 75 г глюкози.

Порушення толерантності до глюкози виявлено у 17 (54,8%) з 31 па¬ці¬єн-ток з гіперандрогенією. Для подальшого обстеження пацієнтки були розділені на дві групи: 1-а група – з нормальною толерантністю до глю¬ко¬зи, 2-а група – з порушеною толерантністю до глюкози.

Результати проведених досліджень свідчать, що середній вік обстежених жінок із ГА не пухлинного генезу був достовірно вище в 1-й групі – 28,2±1,4 (ІІ група –25,8±2,1 років; р<0,05). Гінекологічні захворювання в анамнезі мали 27 (87,1 %) жінок із ГА.

Вік появи менархе у пацієнток був різний. Збережений менструальний цикл був у 22 (71%) жінок: у 8 (57,1%) жінок 1-ї групи та у 14 (82,4%) пацієнток 2-ї групи. Однак у пацієнток 2-ї групи вони мали ановуляторний характер. Причому, у 11 (78,6%) жінок з 2-ї групи вагітність була індукованою. У 3 (21,4%) – ановуляторна опсоменорея, у 6 (42,9%) – вторинна аменорея. Тривалість порушень менструального циклу на час обстеження коливалась від 7 до 18 років.

За даними антропометричного дослідження, середня маса тіла у жінок із ГА не пухлинного походження склала 69,8±0,56 кг. У жінок 1-ї групи вона склала 72,6±1,4 кг, 2-ї групи – 83,4±4,1 кг (р<0,0001). ІМТ у жінок 2 клінічних груп становив 26,5±0,3 та 29,3±1,7 відповідно (р<0,0001). Значення відношення  ОТ/ОС складало у жінок 1-ї групи – 0,85+0,01, а у 2-ї – 0,90+0,02 (р<0,0001).

Середня тривалість безплідності склала 4,8±0,25 року. На первинну безплідність в анамнезі вказували 3 (9,7%) вагітних. На вторинну безплідність страждали 2 (6,5%) жінки.

Результати тесту на толерантність до глюкози наступні. У 1-й групі ви¬хід-ний рівень глюкози крові натще склав 4,3 ± 0,1 ммоль/л. Через 1 годину після прийому 75 г глюкози спостерігалося підвищення рівня до 6,3 ± 0,3 ммоль/л, через 2 год вміст глюкози крові знизився до 4,7 ± 0,1 ммоль/л. У пацієнток 2-ї групи виявлено достовірно вищий (p<0,05) рівень глюкози крові натще (4,8±0,1 ммоль/л) і на фоні проведення навантаження через 1 і 2 год (відповідно 8,3±0,4 і 6,6±0,4 ммоль/л). Гіперінсулін¬е¬мія, оцінювана як співвідношення рівня інсуліну до рівня глюкози натще більше 3, спостерігалася в 2 рази частіше у пацієнток 2-ї групи (47,1%), ніж у жінок 1-ї групи (21,7%).

Згідно з нашими даними, достовірних відмінностей між двома групами пацієнток з ІМТ не виявлено. Очевидно, що основну роль у формуванні інсулінорезистентності відіграє характер розподілу жирової тканини. Ожиріння за чоловічим типом (вісцеральне ожиріння) характеризується накопиченням жиру в передній стінці живота і мезентерії внутрішніх органів [3, с.178-180]. Цей жир більш чутливий до катехоламінів та менш чутливий до інсуліну. За даними дослідників, саме такий розподіл жиру асоціюється з гіперінсулінемією, порушенням толерантності до глюкози, діабетом і підвищенням рівня андрогенів внаслідок зниження рівня секс-стероїдзв’язуючого глобуліну [4, с.37]. Згідно з рекомен¬да¬ція¬¬ми ВООЗ, відношення ОТ / ОС у жінок більш 0,83 дозволяє говорити про центральний тип розподілу підшкірної жирової клітковини. Проведене дослідження виявило достовірно більш високе відношення ОТ / ОС у жінок з порушеною толерантністю до глюкози у порівнянні з групою пацієнток з нормальним глюкозотолерантним тестом.

Ми вважаємо, що визначення відношення ОТ / ОС має стати обов’язковим при обстеженні пацієнток з гіперандрогенією і може служити прогностичним критерієм д

ля виявлення порушення толерантності до глюкози.

І. М. Маринчина

кафедра акушерства, гінекології та перинатології, ВДНЗУ «БДМУ»

МКМУ Пологовий будинок №2

58002, м. Чернівці, пл. Театральна, 2

e-mail: marioir@ukr.net