Гайморит

Гайморит: опис і класифікація

Гайморит – це запалення пазух носа, для якого характерно скупчення гнійного секрету. Дана патологія займає одне з перших місць серед ЛОР-патологій верхніх дихальних шляхів: щорічно близько 10-15% дорослого населення країни і дітей стикаються з симптомами хвороби. Пік загострення гаймориту – весна і осінь. Саме в цей період відзначається збільшення випадків вірусних, респіраторних та алергічних хвороб, зниження імунітету – а саме ці критерії є основними для розвитку гаймориту.

Гайморит володіє широкою класифікацією і залежить вона від етіології і переважної симптоматики.

  • Інфекційний гайморит має вірусну, грибкову або бактеріальну природу. Запалення починається з проникнення в пазухи збудника.Стафілокок, стрептокок, хламідія, гемофільна палочка потрапляють через кровотік або дихальних шляху в той момент коли захисні функції організму ослаблені. 
  • Алергічний гайморит розвивається на тлі алергічного нежитю. Найчастіше його діагностують навесні і восени, в період загострення алергій. Набряклість поверхонь сприяє скупченню слизу, а потім і розвитку патологічної мікрофлори.
  •  Вазомоторний гайморит – виникає при хронічному звуженні носових проходів, коли збудливість вегетативної системи змінюється і організм неадекватно реагує на різні зовнішні подразники.
  • Ексудативний гайморит характеризується рясним скупченням ексудату, частина якого випливає з порожнини носа, а частина – засихає, перетворюючись в кірки. 
  • Продуктивний гайморит призводить до утворення поліпів, потовщення і деформації слизової. 
  • Некротичний гайморит – складна запущена форма, яка характеризується відмиранням тканин, а при ускладненні – менінгітом, абсцесом. 
  • Атрофічний гайморит – супроводжується частковим відмиранням слизової пазух носа.
  • Одонтогенний гайморит – виникає на тлі неправильного стоматологічного лікування або при патологіях зубів верхньої щелепи.
  • Травматичний гайморит – результат травм носа, зокрема внутрішньої слизової.
  • Поліпозний гайморит – діагностують у людей з поліпами та іншими доброякісними утвореннями в порожнині носа.

Також гайморит по локалізації ділять на односторонній і двосторонній, а за течією клінічної картини – на хронічний і гострий. 

Можливі причини виникнення

Найчастіше гайморит діагностують в періоди загострення вірусних та інфекційних захворювань, коли знижений імунітет. У рейтингу поширених причин гаймориту наступні:

  • стани, що супроводжуються нежиттю;
  • поганий стан зубів;
  • ушкодження носоглотки, слизової носа;
  • алергії;
  • неправильне положення носової перегородки, викривлення;
  • новоутворення в носі;
  • сухе повітря в приміщенні;
  • робота в шкідливих умовах.

 Симптоми і діагностика на різних стадіях

Запалення гайморових пазух супроводжується різноманітною клінічною картиною, але для будь-якого перебігу притаманні загальні симптоми. В процесі розвитку запалення пацієнт відчуває біль в переніссі, яка посилюється до вечора і в нічний час. Згодом доповнюється головним болем, закладенням носа і зміною голосу. 

При гострій формі гаймориту у пацієнта спостерігаються виділення з носа. Спочатку вони рідкі і серозні, а потім в’язкі і каламутні. Біль поширюється досить швидко і вже через добу може поширюватися на пазухи. Також може утворитися набряк обличчя.

Для хронічного гаймориту характерна картина злегка змазана, симптоматика не так яскраво виражена, але в цьому і є підступність захворювання: в момент діагностики він уже вимагає серйозного хірургічного втручання.

Також симптомами гаймориту є:

  • підвищена температура;
  • закладеність носа;
  • виділення з носа;
  • біль в потиличній частині, очах, 
  • вечірні та нічні головні болі;
  • відсутність нюху;
  • загальна слабкість.

Діагностикою гаймориту займається ЛОР. Зазвичай постановка діагнозу не викликає ніяких труднощів, більше часу йде на визначення причини хвороби. Під час прийому ЛОР проводить візуальний огляд, особливу увагу приділяючи носоглотці, пазухам, проводить пальпацію, оцінює загальний стан організму.
Анамнез дозволяє визначити причину гаймориту: лікар уточнює інформацію про перенесені недавно або поточні хронічні хвороби, шукає зв’язок між умовами побуту, роботи і патологією. З діагностичних заходів призначають:

  • лабораторні аналізи сечі і крові;
  • рентгенографію;
  • рентген;
  • КТ;
  • МРТ;
  • ендоскопію;
  • пункцію.

Перебіг хвороби та лікування

Відкладаючи лікування гаймориту, можна спровокувати ряд ускладнень:

  • бронхіт;
  • отит;
  • менінгіт;
  • пневмонію;
  • міокардит;
  • нефрит;
  • сепсис;
  • енцефаліт;
  • ревматизм;
  • артрит;
  • запалення мигдалин, глотки;
  • абсцеси тканин.

Про активне прогресування хвороби свідчать:

  • посилюється біль;
  • сльозоточивість;
  • втрата нюху;
  • неприємний запах з пазух;
  • рясне потовиділення;
  • стомлюваність;
  • підвищення температури тіла.

При легких формах гаймориту лікар призначає зозулю курсом – промивання носової порожнини спеціальним розчином. Також призначають антибіотики.

У запущених випадках є необхідність в хірургічному лікуванні. Методом пункції видаляють гній з пазух. Іноді потрібно кілька процедур. Реабілітаційний період залежить від складності клінічної картини і особливостей організму пацієнта.

Профілактика захворювання

Основні профілактичні заходи:

  • своєчасно лікувати всі ЛОР-захворювання;
  • при нежиті, незалежно від його природи, ефективно очищати ніс від слизу;
  • займатися лікуванням зубів;
  • зміцнювати імунітет;
  • вчасно звертатися за медичною допомогою.